- Перегляди: 2728
«16 березня 2004 року народився хлопчик. У його серці було дві дірки, а також він мав синдром Дауна. Лікарі сказали мамі: «Ваш хлопчик не житиме, покиньте його». Але мама вирішила по-іншому: вона забрала сина і разом з ним пережила страшні операції та реабілітацію і ще багато іншого, що не під силу звичайній людині. Зараз цей хлопчик ходить до школи. Він знає напам'ять всього Пушкіна, читає, грається, росте, як і всі. Та що найважливіше – він оточений любов'ю і не знає, що таке зло. Його заштопане серце чистіше від кришталю. І все, чого він прагне від людини, яка зустрілася на його шляху, - обіймів. Це найніжніша дитина на землі. Мій брат. І моя гордість.»
Ці 111 слів написала на своїй сторінці у Facebook моя знайома, з якою я часто контактую по роботі. Не буду приховувати, що я плакала, читаючи ці слова - від гордості, а не від жалю чи печалі. Ці слова потрібно давати читати усім матерям, які хочуть відмовитися від новонародженої дитини із синдромом Дауна. Ці 111 слів потрібно роздрукувати і розвісити по усіх стовпах, на білбордах та лайтбоксах, роздавати замість безкоштовної ранкової газети у метро. Бо той, хто їх прочитає, не буде із соромом відвертати погляд від людини з синдромом Дауна і ніколи не буде називати «дауном» тих, хто чинить безрозсудно чи по-дурному. Мені взагалі здається, що ці слова можуть зробити кращими всіх, хто їх прочитає. Бо забути їх просто не можна.
Юлія Мак-Гаффі, Головний редактор Корреспондент.net
джерело: http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/julijamak-gaffi/a96444
