Рожевий светрик

наклейки
Joomla
Перегляди: 2175

рожевий-сведрик10 квітня 2010 року – дата смерті мого первістка. Це так страшно, коли дня народження немає, а є день смерті. Ось у вас є день народження? Твоя мама дозволила йому бути? І у мене є цей день, моя мама мені його подарувала. Чому ж тоді я, ставши мамою, не дала життя своїй дитинці? Моя крихітка повинна була народитися на початку листопада, але в мене були інші плани на цей час – нова робота. Яке ж це дикунство – покласти на шальки терезів життя дитини і роботу. Нехай вона тепер горить синім полум’ям!

Пройшло майже три роки, а я до дрібниць пам’ятаю той день: купа дівчат-дітовбивць у приймальні (й подумати страшно, скільки людських душ проходить через цей абортарій щодня), пам’ятаю чергу на аборт – хтось хвалиться своїми абортами, як ветеран війни медалями, у когось завмерла вагітність, я – трясусь, як осиковий листок. Ось і моя черга… Пам’ятаю, як мене спитали: «А ти чого? 24 роки, перша вагітність – чого ж не народжувати?» − «Нема де жити…»

10, 9, наркоз, пустка… Пам’ятаю, як, відходячи, падала з ліжка, як санітари закидали мене назад, а я все кричала: «Мааааамаааа!!!!», наче то не я, а маленька крихітка кричить, яку розривають на кусочки…

Мама подзвонила мені через кілька днів: «Бачила тебе уві сні вагітною» − «Хм, так дивно…». Мій ангел, мамо, намагався захистити мою крихітку, він послав тобі цей сон, аби ти мене напоумила, чого ж ти так запізнилася?..

Після аборту – ейфорія, полегшення і плани-плани-плани. А потім несподіване розуміння того, що я натворила, що я вбила! Вбила свою рідненьку дитинку, свою кровинку, найбеззахиснішу і таку невинну… Я вбила, як маленьку комаху, свою донечку. Це з’їдає мене зсередини, та я нічого не можу з цим подіяти, не можу нічого змінити, і нема людини, якій я можу розповісти про свій біль. Я вию вовком вже майже три роки, і не видно кінця цій муці. Я хочу до своєї донечки, хочу померти! Чому я можу дивитись, слухати, жити, а вона ні? Це неправильно. Моє нещасне тимчасове існування не варте її вічного життя.

Якось наснилося, що я відправляю їй теплий рожевий светрик, що вона там не змерзла… Мене тепер нікому зігріти. Я так хочу хоча б уві сні відчути тепло її маленького тілечка… Прости, моя маленька донечко, пробач. Чекаю того дня, коли зможу взяти тебе на руки.

Джерело: http://noabort.net/rozovaya-koftochka

Нравится
разработка вышивки
сколько сейчас время