Крихітка

наклейки
Joomla
Перегляди: 1754

chto-brat-s-soboi-v-rod-domВ той час я була молодою і багато чого не розуміла. Як і вчили нас у школі, я думала, що всі ми походимо від мавп і в материнській утробі проходимо шлях від клітини, рибки, пташки до жабеняти, а вже перед самими пологами перетворюємося в маленьку людину. В усе це я вірила як в істину.

Вийшовши заміж, я дуже хотіла мати дітей, але про кількість я хотіла вирішувати сама. Хочу – двоє, хочу – троє. Чоловік хотів багато дітей. У цьому питанні ми з ним розходилися.

Все було чудово. Народився наш первісток, дуже милий хлопчик. Для чоловіка це було не просто випробуванням його як молодого батька і радістю від спілкуванням з дитиною, але й предметом гордості – це ж його син! Жили ми добре й радісно, поки життя не поставило нас перед випробуваннями. Я знову була вагітною. Чоловік був в захваті, чого не скажеш про мене…

Після важких пологів та маститу я була дуже налякана. Тому перспектива пройти все це знову мене не влаштовувала. Мій материнський інстинкт кудись пропав перед майбутніми труднощами, і я зважилася на жахливе – вирішила зробити аборт. Жах я відчуваю зараз, а тоді мені здавалося це звичайною операцією, яку роблять майже всі – ніякого ризику, та й який ризик може бути – там ж нічого ще немає, пуголовок якийсь, навіть не людина.

Чоловік від мого рішення був не в захваті, намагався переконати, легко, без натиску. Та я була незворушна: усюди говорять, що робити аборт чи ні – справа лише жінки.

А питання ж можна поставити по-іншому – дати життя чи вбити!

Я сходила до гінеколога, стала в чергу на аборт і сказала про це чоловіку. Тоді, вичерпавши, мабуть, усі аргументи на користь дитинки, він сказав, що я вбивця і, якщо так хочу, то можу вбити. Я задумалася, хоч і не надовго, а потім і далі стояла на своєму.

І ось якось ввечері чоловік, прийшовши з роботи, приніс великий згорток, кинув його на ліжко і сказав: «На, вбивай!». Я розгорнула пакунок і побачила там багато сорочечок, повзунків, пелюшок та чепчиків. Я заплакала і… нікуди не пішла.

У нас народився другий син, чудовий карапуз! Він ріс ніжним і люблячим, щодня кажучи, як мене любить. Зараз йому двадцять п'ять років, та він таким і залишився – люблячим і ніжним. Крім того Господь нагородив сина здібностями писати вірші, співати та грати на гітарі, робити все власноруч, бути хорошим програмістом, любити свого старшого брата і батьків, бути абсолютно безкорисливою людиною.

Коли я дивлюся на нього, мене охоплює почуття страху, що його могло й не бути, і почуття вдячності до чоловіка за те, що він врятував сина.

 

Джерело  - http://noabort.net/krokhotka

Нравится
разработка вышивки
сколько сейчас время