- Перегляди: 2645
Один із телеканалів нагадав історію про матір та її 15‑місячну донечку, яка страждає на синдром Дауна. Лікар рекомендував їй «перервати вагітність». Коли мама не погодилася, він і далі чинив на неї тиск, аби вона зробила аборт. Тепер вона написала до нього листа, щоб розповісти йому про свою доньку, якій він не хотів дозволити жити.
«Я сподіваюся, що він зустрінеться з моєю донькою, Емі. Сподіваюся, що прочитає мого листа. Емі — це доказ того, що діти з обмеженими можливостями цінні. Що можуть змінити світ. Вона це робить — саме зараз».
Лист був опублікований на шпальтах «Parker Myles»:
Дорогий пане лікарю,
- Перегляди: 2643
Я сама пережила аборт, і те почуття провини та сорому, яке тепер є у мені, не можливо описати словами. Я б хотіла поділитися з вами своїми враженнями від аборту. Може, після цієї публікації абортів стане менше…
Я пам'ятаю дуже чітко, як заходжу в просторе приміщення з білими стінами і бачу довгий коридор, у глибині якого губляться обриси предметів. У кімнаті ліворуч розмовляють лікарі у блакитних халатах і кажуть, не приглушуючи свого голосу, виразно і чомусь занадто різко.
‒ Чого трясешся? ‒ запитує жінка-лікар. ‒ Народжувати треба, а якщо не можеш народжувати ‒ то зробимо все і справі кінець.
Вона проводить мене в іншу кімнату, і я вперше за довгий час починаю відчувати сильне тремтіння, з яким неможливо впоратися, ‒ великі судоми, які нічим не можна заспокоїти. Мені починає здаватися, що в мене жар, і вся справа лише в температурі приміщення, в якому я опинилася. Крізь вікно я бачу будинки і небо, все це дуже сіре, тьмяне і наче втратило світло. У кімнаті чотири ліжка, які стоять у ряд досить близько одне до одного. Потрібно роздягтися догола. Я знімаю з себе чоботи і джинси, потім настає черга блузки і нижньої білизни. Холодно. Мені потрібно одягти напівпрозору блакитну накидку і одноразові бахіли на голі ноги.
- Перегляди: 3114
У мене СНІД. Я дізналася про це, коли завагітніла і лягла в лікарню на збереження. Здала всі стандартні аналізи, і як сніг на голову - ВІЛ. Перша думка - це кінець, терміново робити аборт! Добре, що попалися грамотні фахівці і відрадили від цього страшного кроку. Народила здорову дитину, вірусу у неї немає.
Коли дитині було 10 місяців, я пішла від чоловіка, тому що він почав пити і бити мене. Пішла в нікуди, рік поневірялася по друзях і знайомих, без роботи і без грошей, з малюком на руках і зі страшною хворобою. Положення таке, що хоч в петлю лізь, але я жодного разу не пошкодувала, що народила дитину.
Фінал моєї історії - зараз дитині два з половиною роки, я вийшла заміж за європейця, живемо на морі, на відомому курорті, є свій будинок, машина, все добре, проходжу антивірусну терапію.
- Перегляди: 3302
Коли мені було 18, я завагітніла. Я збиралася порвати зі своїм хлопцем, з яким зустрічалася цілий рік. Він постійно був під кайфом або вщент п'яний, я більше не могла цього терпіти, але все ж чомусь мені було боляче його втрачати. Не знаю навіщо, та ми вирішили «зробити це» востаннє. Після розриву я почала пити і вживати наркотики. Не пам'ятаю, щоб я залишалася тверезою довше, ніж 12 годин. Я схудла до 45 кг! У мене постійно були нервові зриви, і я серйозно подумувала про самогубство. Я відчувала, що втрачаю все. Моїй мамі діагностували рак і сказали, що їй залишилося жити всього 3-6 місяців, а вона була моїм найкращим другом…
Місяць по тому до мене дійшло, що у мене затримка. Правда, я не хвилювалася, думаючи, що це через стрес. Я помилялася! Я провела тест на вагітність – і результат виявився позитивним. Я не повірила - мені всього 18, цього не може бути, принаймні, не зараз! Я купила другий тест - позитивний, ще один - позитивний, і так - 11 разів.
Я не могла йому сказати, моєму колишньому! Я не могла навіть підійти до нього! Він би подумав, що я зробила це навмисне, але це ж не так! Я не могла сказати мамі - вона була б розчавлена ! Вона була б розчарована, і їй було б соромно, і ... вона вмирала. Я знала, що аборт - не вихід. Через три тижні мені належало їхати вчитися до інституту. Я ніяк не могла піклуватися про дитину! Я сама була дитиною! І хоча я на секунду і задумалася про те, щоб віддати дитину в дитбудинок, я не могла піти на це. Моя дитина не житиме з чужими людьми! Я знала, що повинна нести відповідальність за свої вчинки, що б не трапилося.
Нарешті я набралася хоробрості розповісти моєму колишньому... Я тремтіла від страху. Я думала, що він розсміється мені в обличчя. Він не розсміявся. Він втратив самовладання, заплакав і почав благати мене не робити аборт. Він обіцяв, що зробить все для мене і нашої дитини: гроші на лікарів, на бензин, щоб їздити в лікарню, одяг для вагітних, на що завгодно! Я була така щаслива, і в перший раз я з надією глянула в майбутнє. Тиждень потому ми знову зійшлися. Він сказав, що жахливо нудьгував по мені і усвідомив, що наші відносини були не просто шкільним романом, це було щось справжнє.
- Перегляди: 3268
Бути мамою — дуже непросто, тим паче мамою ангела. Яким чином Господь це робить і кого обирає на це покликання — у Нього я не питала. Перший час здавалося, що я взагалі не можу думати і діяти.
— Дванадцятий тиждень вагітності. У дитини відсутні кістки склепіння черепа, частина мозку. Діагноз екзенцефалія, що переходить в аненцефалію. Зверніться будь ласка у стаціонар.
— Для лікування? — наївно питаю я.
— Для переривання вагітності!
Ось така безперспективна розмова з УЗД-лікарем.
Що було далі? Консиліуми, чергові УЗД-обстеження, поїздка в «Охматдит», поїздка закордон, залякування лікарів, вмовляння на аборт від близьких, повне мовчання і нерозуміння від друзів… Найстрашніше — це коли сміялися просто у вічі…
А так хотілося усім пояснити, що аборт — це гріх. Нехай. Що після переривання вагітності жінка може залишитись безплідною. Нехай. Жінка може жити у величезному розпачі. Нехай. Сім’я руйнується через непорозуміння і брак єдності. Нехай.
Але як пояснити, що те, що живе, росте і розвивається в моєму животі — це дитина?! Моя дитина! Богом дана нам дитина! Що ми її любимо і прагнемо дати життя, яке, по-суті, неможливе поза утробою! Але перспективою якого є життя вічне!
Невигадані історії